Різдво Світу

Статья написана давно и на украинском, возможно не всем будет понятно, но времени переводить у меня нету.
Если у кого-то найдётся время и желание это сделать, буду очень признателен.

SilverVox. 06.12.2008

Різдво світу.
____________________________________________________________________

Свято Різдва.

Для сучасних українців Різдво одночасно пов’язане з народженням Ісуса Христа і святом Коляди. Святкування відбувається сьомого січня, в церквах проводяться релігійні моління, діти йдуть колядувати, сповіщаючи всім про народження Христа. Далеко не всі українці знають, що Різдво Коляди , яке згідно історичним фактам не мало нічого спільного з Різдвом Христа, вважалось святом народження сонця. Вже набагато пізніше, в часи запровадження християнства на Русі, традиції святкування Різдва Коляди почали поєднуватись з датою народження Христа. До наших днів дійшов саме такий гібрид свята, який не відповідає сповна ні одній з двох несумісних традицій – візантійського(на даний час майже всесвітнього) монотеїзму і давньослов’янського політеїзму. Суміщати не сумісне, це є лозунгом сучасного світобачення? Але якщо сумістити протифазні коливання будь якої речовини, то вони компенсують одне одного, тобто знищать. Можливо такий процес й відбувається в українській культурі, але саме це поєднання донесло до нас відгук про першопочаткові традиції і дало можливість ширше дослідити це питання.

Багато народних звичаїв і обрядів ми знаємо, не так багато можна розповісти про їх походження, особливо тяжко відтворити світобачення праукраїнців. Конкретних фактів ще менше. Але при досліджені слов’янської культури, саме протиріччя фактів, таке як легенда, стає головним фактом. Тому що легенда це невід’ємна частина культури.

«Існує легенда про головного бога Рода – Сокола і його сина Сварога в образі міфічного коваля, який приклав і свій молот до творення землі коли Рід творив всесвіт. У Сварога було багато синів: Перун – Бог грому і вогню небесного, Даждьбог – Бог сонця та інші. Згідно легенді Коляда це Бог-сонце, син Даждьбога, якого народила світла Богиня. Зійшла вона на землю для того щоб народити сонце і дати початок світу (світлу), і вслід за нею, по наказу Чорнобога (Змія, Кощея – Бога царства підземного) – вбити сонце, пустились Мара (Мара, Морена – богиня темряви), Морок, Чума, Зімерзла (зима) і всі їхні темні слуги. І сам змій дізнавшись, що ті не знайшли сонце, пустився наздогін. Летів він над землею та так крила розпустив, що всю землю закрив, нижня губа його роззявленої пащі по землі волоклася, а верхня вище хмар діставала. Сім місяців бігали вони по землі шукаючи Богиню матір, а та щоб сховатись від злої темряви перетворилась в козу й пощипувала собі мирно травку поки ті її шукали. Потім народила Сонце. З новими променями світла молоде сонце починає боротьбу з темрявою й холодом. Дорослішаючи сонце набирається сил і приносить весну і згодом літо. Потім сонце стомлюється й настає осінь. Знову сходить світла богиня на землю народити нове сонце, і кожного року відбувається ця боротьба світла і темряви.»

Якщо брати до уваги ще той факт, що свято Різдва відзначалось під час зимового сонцестояння і в цей час сонце проходить сузір’я Кози(Козерога), то не викликає сумніву те, що ця легенда є дзеркалом усвідомлення нашими предками природного явища.

Легенд багато існує і в кожній по-різному трактуються одні і ті ж назви і слова, важко щось казати напевне, але є фактом те, що корні української культури (буквально «культура» це те, що породив культ «Ра», тобто культ Сонця) сягають набагато глибше того часу коли нас хрестив князь Володимир.

SilverVox. 06.12.2008

Різдво світу. ____________________________________________________________________

Різдво сонця як і Різдво світу.

Для праслов’ян слово «Світ» означало все, що живе отримуючи життя від сонячного світла, тому народження нового світла вважалось і переродженням всього світу. В дохристиянські часи, наші предки святкували Різдво Коляди. Вважалось що саме з цим Різдвом настає нове життя, народжується нове сонце і нове світло, яке буде світити протягом року. Згідно деяким джерелам цей день також вважався початком нового року, початком зими й початком відліку днів в старослов’янському календарі. Символом сонця був «кон», що буквально означає коло і водночас є символом буття. Кон – це певний еталон вимірювання часу спрямований на фіксування закономірностей періодичності природних явищ, які й несуть в собі секрети буття.

Предки, досліджуючи закономірності добового, місячного, та річного коловороту вияснили, що за добу сонце проходить над землею один раз. Кожного ранку з’являється сонце, в обід набирає сили й кожного вечора зникає. Аналогічне добі і річне коло, кожного року є точка відліку взимку, після якої сонце починає наближатись до землі і світловий день довшає, і літом коли сонце набирає повну силу і починає віддалятися скорочуючи світловий день. Протягом року місяць перебуває в позиції максимального віддалення від землі дванадцять раз і є гіпотеза, що добу предки відлічували дванадцятьма годин-місяцями. В результаті таких спостережень слов’яни почали досліджувати співвідношення добового кола з річним, де ранок асоціюється з весною, день – з літом, вечір – з осінню, а ніч – зимою.

На цій природній закономірності й будується все світобачення дохристиянських слов’ян. В загальному вона називається «коном» і характеризує сонце, тому що саме сонце відіграє найголовнішу роль в цьому галактично-масштабному процесі. Ще коном називали давньоруський календар, який в принципі і був графічним відображенням цієї закономірності. Пори року в ньому асоціювались із сторонами світу (горизонту) – південь з літом, північ з зимою, захід з осінню, схід з весною. З відсіль й пішло розуміння «Покон» (по колу), як інша назва традицій. Якщо бути точнішим то Покон включав в себе повну послідовність дій відповідну деякій календарній (Коновій) періодичності, якою керувались предки – це розпорядок, а пізніше й змістовність всіх свят, обрядів, славлень, молінь, робіт, відпочинку, постів і інших видів діяльності.

Явище сонця в слов’ян носить багато імен, деякі з них здобули більш широкого використання і звучать в наш час, а деякі загубились глибоко у віках і відомі тільки історикам. Найрозповсюдженіше з них, «Даждьбог» .

«Серед дарів Сварога людям були і сини його — Сварожичі. Перший з них Даждьбог — бог Сонця, даруючий тепло і світло, котрий перемагає зиму й відкриває літо».

Свято Даждьбога святкували весною, під час рівнодення, що символізувало перемогу сонця над темрявою і холодом зими і ім’я його прочитується в найкоротшій молитві: «Дай-Боже!».

А от свято народження сонця в слов’ян Більш асоціюється з Колядою і існує легенда, що Коляда – це Бог-воїн, син Даждьбога – сонця, який рятує сонце витягнувши його з черева злого Змія. Взагалі то в наш час міфи древніх слов’ян, дуже розповсюджена і актуальна тема, тому кожне джерело несе різну несумісну інформацію і майже ні які з них не мають стійкого підгрунття. Так як до нас не дійшли легенди в чистому вигляді то віднаходять їх з пісень, казок, прикмет, та з аналогічних легенд інших народів. І якщо імена головних богів пантеону нам відомі конкретно з літописів і відповідають вони в деякій мірі природнім явищам, то походження слова Коляда є дуже спірним питанням і грунтується лише на припущеннях.

Існує ймовірне припущення, що слово Коляда походить від слова календар. І деякий час поширювалась теорія, що слово календар запозичене із латинського «calenduas» і в Римі нібито символізувало початок нового року, а пізніше свято Різдва Христового. Така теорія доводить що після хрещення Русі свято нового року почали називати календарем і відповідно Різдво – Колядою, і повністю відкидає слов’янське походження назви, як і самого свята. Але в слов’ян початок лічення днів в календарі міг не співпадати з початком нового року, більшість фактів доводить, що початок весни вважався й практичним приходом нового року. Та і давно доведено, що Різдво, як свято існувало набагато раніше хрещення Русі. Напевно вищевказана теорія «запозичення» претендує на звання добре підготованої провокації.

Як відомо з джерел історії Риму, ще за часів республіки словом «calenduas» позначався день початку кожного місяця(час збирати податки) і читається в ньому два слова «calen – duas» – наступне (друге) коло, де «calen» – коло, а «duas» – другий, можливо наступний. Майже аналогічна послідовність вбачається й в старослов’янській мові, де слово календар, може походить від словосполучення «колен-дар» – дар кола. Так як коло асоціювалось із сонцем, то «календар» сміливо може позначати «дар сонцю», «дари сонця», «сонце, як дар». Таке припущення не відкидає можливості походження слова «коло» з латині, але рівноправно протиставить себе теорії занесення терміну «календар» і свята Коляди християнами.

Найбільш не підтвердженим, але й найбільш ймовірним може бути таке припущення: все що має корінь «кол», або «кон» може мати відношення не конкретно до сонця, місяця чи річного кола, а до їх властивостей. Люди на ранніх етапах цивілізації часто асоціювали властивості предметів з їх формою. І Колядою могли називати не саме сонце, а його світло, яке згідно астрономічним даним проходить точку найменшої інтенсивності відносно землі під час зимового сонцестояння. А календарем – дари Коляди, тобто наслідки періодичності змін інтенсивності сонячного світла, яка як властивість і задає послідовність дня і ночі, літа і зими і т.д.

Отже Коляда (сонячне світло), як син Даждьбога (сонця) згідно уявленню слов’ян народжується кожного року в день коли сонце знаходиться в найвіддаленішій позиції від землі і починає зближуватись.

SilverVox. 06.12.2008

Різдво світу. ____________________________________________________________________

Традиція святкування.

Святкувати починають у вечір найдовшої в році ночі(Святий вечір). Святий вечір проводився в сімейному крузі, після заходу сонця на двір не виходили. Останні сім тижнів перед Різдвом вважались часом розгулу нечистої сили, яка ганяється за Рожаницею світла, і сама кульмінація такого недоброго часу припадала на Святий вечір. На стику рокового кола відкривались ворота у Вирій(світ духів, предків і богів) і Чури (душі прародичів конкретної родини ) мали прийти на вечерю, щоб оберегти дім від темних сил, забрати з собою негаразди минулого року і вирушити на захід за старим Сонцем. На покутті виставляли «Дідуха», як знак минулого року(Корочуна), предків, і самого прародителя Рода. Дідух – це солом’яний ідол. Він виступає в образі найстарішого діда-предка, якого потрібно було запросити на вечерю. Палили сім полін, які відкладались сім тижнів, та готували на цьому вогні вечерю (Вечеря буквально значить – «віче – Ра» – віче Сонця.) з дванадцяти пісних страв, які асоціювались з дванадцятьма місяцями і серед яких головною була кутя. Ця страва виставлялась на покутті, звідкіль й носить таку назву. Покуттям називали головне місце за столом, яке розташоване в вузькій його часині і спрямоване на схід. Слово «покуття» походить від розуміння сидіти самому поміж двох кутів столу, що вважалось великою почестю. В звичайні дні на покутті сидів хазяїн дому і поступатися своїм місцем мав тільки знатним гостям. В святий вечір покуття займав «Дідух». В загальному цей вечір повністю присвячувався минулому року і обговорювались всі його позитивні й негативні прояви. Готувались до зустрічі з новим життям аналізуючи старе, щоб залишити його в минулому, бо нове світло потрібно було зустріти з чистим серцем.

Минуле в слов’ян асоціювалось в першу чергу з предками і Родом, кожного вечора праукраїнці з почестями проводжали минулий день відаючи в ньому мудрість і вічність, кожного ранку зустрічали майбутній день відаючи в ньому силу і радість. Так і в Святий Вечір проводжали минулий рік віддаючи йому всі почесті, жертви та подяку за добрий врожай і достаток. За негаразди також дякували. В негараздах бачили мудрий урок, і «залишити всі негаразди в минулому році» в першу чергу для слов’ян значило здобути вміння їх здолати в наступному році. Це світобачення фіксувалось в «поконах», які в цьому плані відігравали роль усної збірки моральних норм і несли в собі глибокі вчення про наслідки дій. А от «законами», що в наш час не є відповідним, називались ситуації не належні до «кону».

Наступний день повністю присвячувався зустрічі нового світла. Про це дійство «колядники» йдуть розповідати всім родичам і сусідам, театрально відтворюючи при цьому легенду про народження Коляди. Вдягають відповідні костюми символізуючи всіх героїв легенди. Головними героями є Богиня в образі кози, що народила Коляду, Морена – смерть зі своїми слугами, а в образі самого Коляди зоря на вертепі. Несучи вертеп вони розігрують виставу порятунку Сонця від темних сил, співають пісні та несуть світло нового життя до кожного дому. Хазяї домівок з нетерпінням чекають колядників, запрошують їх в дім, пригощають. Вважалось що той хто не запросить вісників Різдва в дім, не матиме щастя і тепла цілий рік. Найцікавішими в цій виставі є пісні, які несуться народом через віки, трохи змінюючись з часом, але майже не змінюючи своєї сутті. Очевидно вони доводяться самим серцем української культури, і саме вони, оспівуючи, розкривають нам велику частину звичаїв(Поконів) нашого народу і в них живе сутність буття. Ідеологія цих пісень має виразні знамена величності праісторичної культури і створює окремий вид світобачення. Цей стиль древнього всенародного культу на віки вкорінений в текстах цих пісень, і навіть в наш час люди неодноразово звертаються до традицій своїх прародичів. Бо майбутнє – це радість, а минуле – це мудрість.



____________________________________________________________________

Різдво Світу(світла), несе в собі не тільки історичну згадку про минуле життя, а й великі знання природи(те що є при Роду) і світобачення слов’янського народу. Знання, які на даний час не мають наукового обгрунтування, бо сягають вони набагато глобальніших речей. Неможливо досягнути глибини розуміння, якого досягає сучасна людина в конкретній сфері, досліджуючи всі напрямки в усіх сферах діяльності і випадковості одночасно. Але тільки таким чином можливо зрозуміти глобальну взаємодію цих напрямків між собою і відповідно глобальність наслідків окремих дій в окремих сферах відносно інших. В цьому й заключається закон гармонії і саме в цьому заключається мудрість. На перший погляд може показатись банальним те, що цю мудрість несе до нас саме рідна культура, але не викличе сумніву й той факт, що озброєна розумом, а не культурою людина, це все одно що тварина навчена водити автомобіль.

Отже нам, сучасним людям, для того щоб повірити в надзвичайну силу світла сонця, потрібно було доводити різні теорії фотосинтезу, літати в космос, робити спектральні аналізи. А нашим предкам для розуміння світового порядку достатньо було знання їхніх предків, які ведуть свій рід від самого творення світу й несуть цю мудрість в легендах і звичаях. Сучасне світобачення з запізненням в тисячі років йде по п’ятах тієї древньої культури, яку наше цивілізоване самоусвідомлення давно відклало на полку цікавих, але не реальних казок.

Очень интересно, эта статья многое прояснила и поставила на свои места. Побольше б таких исследований . Благодарю автору

Пам ятаю, пам ятаю твою контрольну Трилісу. Мені подобається те, що ти здатен мислити самостійно, не опираючись на світогляд інших егрегорів і вже готових вчень. В цілому добре.

Намагаюсь, хоча це досить складно, дуже мало достовірної інформації і занадто багато різних "легких шляхів".